|
Верховний Суд 75082499
ПОСТАНОВА Іменем України
03 липня 2018 року Київ
справа №759/4892/16-а адміністративне провадження №К/9901/6590/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого – Гімона М.М., суддів: Бучик А.Ю., Мороз Л.Л., |
Незалежна системно-правова експертиза
ПОСТАНОВИ Верховного Суду України
10 липня 2018 року Київ
справа №759/4892/16-а адміністративне провадження №К/9901/6590/18
Незалежна системно-правова експертиза
|
|
розглянув у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 18 травня 2017 року у справі № 759/4892/16-а (провадження № К/800/25921/16) за позовом ОСОБА_1 до Лівобережного об'єднаного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, стягнення коштів, – |
|
|
В С Т А Н О В И В: |
|
| У квітні 2016 року ОСОБА_1 (надалі – позивач, заявник) звернувся до суду з позовом до Управління пенсійного фонду в Деснянському районі м. Києва (правонаступником якого є Лівобережне об'єднане Управління Пенсійного фонду України в м. Києві; надалі також – відповідач, Управління), у якому просив визнати протиправними дії Управління щодо утримання з його пенсії надміру виплаченої пенсії в розмірі 19969,98 грн. та стягнути з відповідача суму утриманої пенсії в розмірі 19969,98 грн. | |
| Позовні вимоги обґрунтовував протиправністю утримання Управлінням з виплачуваної йому пенсії в указаній сумі, адже, на його думку, факт реєстрації у якості фізичної особи-підприємця не наділяє особу статусом працюючої особи |
Основа позовних вимоги не в слові «працюючий», основа та суть позовних вимог це правовідносини між державою та пенсіонером в області соціального захисту пенсіонерів які закладені у Постанову КМУ 374 від 28 березня 2002 р., (П374), щодо підвищення пенсій які «Протягом 2001-2002 років середній розмір трудових пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" 1788-12), збільшено на 58 відсотків. 1. Збільшити з 1 квітня 2002 р. непрацюючим пенсіонерам на 12 відсотків:» Виходячи з закладеної у П374 мети соціального захисту пенсіонерів, потрібно визначити пенсіонерів які потрібують соціального захисту та які не потрібують. 1.1. Потребують соціального захисту пенсіонерів які не працюють, тому, що не мають крім пенсії іншого гарантованого державою доходу у вигляді закріпленого Законом мінімальної З/П, яка гарантована у встановлених розмірах та часі. 1.2. Не потребують соціального захисту пенсіонерів які працюють, тому, що мають крім пенсії гарантований державою доход у вигляді закріпленого Законом мінімальної З/П, яка гарантована у встановлених розмірах та часі . Відповідно до Закону факт, доказ віднесення пенсіонера до певної категорій – який не працює тому потребує соціального захисту та якій працює тому не потребує соціального захисту встановлюються трудовою книжкою пенсіонера, відповідно до КАС докази які доказуються певним способом не можуть доказуватися іншим способом. Пенсіонер якій зареєстрований відповідно до Закону у Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань потребують соціального захисту, тому, що крім пенсії не має іншого гарантованого державою доходу у вигляді закріпленого Законом мінімальної З/П, яка гарантована у встановлених розмірах та час |
|
Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 4 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 1 вересня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено. |
|
| Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 травня 2017 року (провадження №К/800/25921/16) рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін. Ухвалюючи дане рішення, суд касаційної інстанції прийшов до висновку про правомірність дій пенсійного органу щодо повернення переплати пенсії, яка виникла у заявника, шляхом утримання з його пенсії 20 % пенсії щомісячно до повного погашення, оскільки позивач про проведення його державної реєстрації як фізичної особи-підприємця та, відповідно, набуття статусу працюючої особи, з 2 квітня 2001 року відповідача не повідомив. | |
|
ОСОБА_1 подав до Верховного Суду України заяву про перегляд вищезазначеної ухвали суду касаційної інстанції, керуючись пунктом 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України; в редакції до 15 грудня 2017 року, що діяла на момент подання заяви) у зв'язку з невідповідністю судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. У своїй заяві ОСОБА_1 просив скасувати рішення Вищого адміністративного суду України і ухвалити нове про задоволення позовних вимог. |
|
| На обґрунтування заяви додав копію постанови Верховного Суду України від 22 січня 2014 року у справі № 6-151цс13, яка, на його думку, підтверджує невідповідність оскаржуваного судового рішення викладеному у цій постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах. Дане рішення було прийнято судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України | |
| Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 з огляду на наступне | |
|
Статтею 235 КАС України встановлено, що Верховний Суд України переглядає судові рішення в адміністративних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. |
|
|
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 237 КАС України заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. |
|
|
Отже, однією з головних підстав для здійснення перегляду відповідно до вищезазначеної норми є подібність правовідносин, в яких застосовується певна норма матеріального права |
|
| Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмету правового регулювання, умов застосування правових норм та однакового матеріально-правового регулювання спірних відносин. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи | |
| Пунктом 1 частини першої статті 3 КАС України передбачено, що справа адміністративної юрисдикції (далі – адміністративна справа) – це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень | |
| Пунктом 1 частини першої статті 3 КАС України передбачено, що справа адміністративної юрисдикції (далі – адміністративна справа) – це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень | |
|
У справі № 759/4892/16-а, де позивачем є заявник, предметом позову є визнання протиправними дій Управління щодо утримання відповідних сум із пенсії позивача та стягнення даних сум. Вищенаведені дії здійснювались Управлінням внаслідок виконання ним як суб'єктом владних повноважень своїх функцій, а отже правовідносини в даній справі є публічно правовими, а справа належить до юрисдикції адміністративного суду. |
|
|
У свою чергу, у справі № 6-151цс13, рішення з якої для порівняння надав заявник, правовідносини є цивільно-правовими, оскільки виникли між фізичною особою та ПАТ «Державний ощадний банк» внаслідок помилкового перерахування банком коштів на поточний рахунок фізичної особи. |
|
|
Таким чином, відносини у цих справах не є подібними, вони прийняті за різних фактичних обставин, що виникли в різних правовідносинах.Також необхідно зазначити, що постанову Верховного Суду України від 22 січня 2014 року у справі № 6-151цс13 не можна вважати такою, що дає підстави для допуску справи до провадження та перегляду її Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 5 частини першої статті 237 КАС України, оскільки цим рішенням Верховний Суд України, скасовуючи рішення суду касаційної інстанції, направив справу до цього ж суду для нового розгляду. Тобто постанова Верховного Суду України 22 січня 2014 року у справі № 6-151цс13 не містить висновків щодо правильного застосування норм матеріального права у спірних відносинах. |
|
|
Враховуючи, що обставини, зазначені заявником у своїй заяві, не підтвердилися, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 |
|
|
Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній до 15 грудня 2017 року), суд |
|
|
П О С Т А Н О В И В:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді М.М. Гімон А.Ю. Бучик Л.Л. Мороз |
ф
Автор публикации
1 comment for “Проба 1”